Закрыть ... [X]

140 років від дня народження Данила Щербаківського



Добавлено 20 февраля 2015
Загружено пользователем
Щербаківський Данило Михайлович

Щербаківський Данило Михайлович

  • 5
  •  
  •  
  •  
  •  

Народився Д.М.Щербаківський 17/19 грудня 1877 року в с.Шпичинці Сквирського повіту Київської губернії (тепер Житомирська області) у сім’ї священика. Його батько – о.Михайло Щербаківський приятелював із членами «Старої громади» (Володимиром Антоновичем та Тадеєм Рильським) і дописував свої публікації у журнал «Киевская старина». Тому оточення дитячих років Данила було найтісніше пов’язане з діяльністю гуртка українознавчого журналу «Київська старовина», а також професорів В.Ю.Антоновича, М.І.Петрова та багатьох інших. Виховувала хлопця бабуся, оскільки мати Д.Щербаківського рано померла. Як писав його родич Вадим Павловський, генетична «пам’ять козаччини та гайдамаччини вплинули на життєвий шлях Данила та його брата Вадима», який також став археологом й етнографом [9, 14]. Після закінчення 3-тьої Київської подільської гімназії (1897 р.) із золотою медаллю, вступив на історико-філологічний факультет Київського університету св. Володимира (1901 р.), де був улюбленим учнем відомого історика Володимира Антоновича [9, 14]. Вже в 90-х роках XIX ст. Данило Михайлович разом із своїм старшим братом Вадимом Михайловичем Щербаківським, відомим археологом і знавцем українського мистецтва, проводили археологічні розкопки могили поблизу с.Вчорайшого. У 1905 році він проводив археологічні розкопки на прикордонні Херсонщини й Київщини за планом професора В.Г.Антоновича, а також збирав пам’ятки українського народного мистецтва, фольклору й старожитностей. Був залишений при кафедрі російської історії для підготовки до професорського звання [1, 14]. Археологічні, етнографічні та культурологічні дослідження вченого несподівано перервала мобілізація 1904 року й відрядження його на Кавказ. Після повернення з Кавказу був призначений на посаду викладача історії та географії до гімназії м.Умані. Період перебування в Умані характеризувався надзвичайно різноманітною та інтенсивною науково-дослідною діяльністю. Враховуючи те, що гімназія охоплювала учнів понад сотні сіл, Д.М.Щербаківський зорганізував широкий громадський дослід Уманщини, з боку археологічного, етнографічного, історико-культурного й українознавчого, «створивши цілу школу робітників у галузі музейництва й етнографії» [16, VI]. Він провадив археологічні розкопки на межі Київщини та Херсонщини, де було зібрано численні матеріали: фотознімки, речі хатнього й культового вжитку, фольклорні матеріали (записи) – все це було долучено до експонатів Київського Городського музею (згодом, Всеукраїнського історичного музею у Києві) та до Наукового товариства імені Т.Шевченка у м.Львові. Працюючи в Умані, він матеріально підтримував своїх учнів, допомагав тим, хто хотів вчитися в університеті. «Учні Данила Щербаківського називали його «пеліканом», – згадував Вадим Павловський у статті «Знищена й забута могила» (журнал «Нові дні», 1956 р.). Учні вдячні були йому аж до смерті: у 1927 році на похоронах Д.Щербаківського серед сотень вінків був один із написом «Дорогому вчителеві від його пеліканенят» [9, 14].

З 1902 року він був постійним кореспондентом і співробітником (взяв активну участь в організації двох т. зв. “кустарних” виставок), а з 1910 року й до кінця свого життя працював завідувачем двох відділів (етнографічного та історико-побутового) Київського художньо-промислового і наукового музею (згодом Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г.Шевченка). «За ці роки Щербаківський зібрав в українських глибинках 30 тисяч експонатів; лише килимів було більше 700. По суті, він заклав матеріальну базу до знань про народне мистецтво України», – писав у 1985 році доктор історичних наук Сергій Білокінь [9, 14]. Відтоді на наукові інтереси Д.Щербаківського вплинув директор музею М.Біляшівський (Біляшевський) (1867–1926), який був родом з Умані – відомий науковий і громадський діяч, академік Української Академії наук (УАН). За дорученням музею у 1913 році впродовж трьох місяців Д.Щербаківський відвідав близько 30 музеїв Німеччини, Австрії, Італії, Швейцарії та Росії. Перебуваючи за кордоном вчений відвідав близько 30 музеїв і вивчав музейну справу в Берліні, Відні, Венеції, Вероні, Дрездені, Кракові, Мюнхені, Нюренберзі, Празі, а також Львові, відкрили безмежні обрії перед Д.Щербаківським. Відтоді заповітною мрією Д.М.Щербаківського та М.Т.Біляшівського стало наступне: перетворити Київський «Городской Музей Древностей и Искусств в г.Киеве» на дійсно національний Музей України, розгорнувши його за кращим закордонним зразком такого закладу в Музей-Парк (на території колишнього царського саду з палацом і садибою Браницької). Будування такого комплексу було здійснено у 1919–1925 роках, коли «Городский Музей» було перетворено у Всеукраїнський історичний музей імені Т.Шевченка.

Як секретар комісії по завідуванню музейним відділом Старого Києва, Д.Щербаківський, став одним з ініціаторів видання “Известий Отдела старого Киева при Киевском городском музее”. В 1915 році він подарував музею збірну ікон XV–XVII ст. Повернувшись до Києва, став вченим секретарем та академіком Української державної Академії мистецтв, вченим секретарем Секції мистецтв Українського народного товариства (вересень 1918 – травень 1919 рр.), багато працював у галузі охорони пам’яток історії та культури України. У 1920-х роках Д.Щербаківський став найавторитетнішим знавцем українського національного мистецтва XVI–XVIII ст. та українського народного мистецтва. У роботі над музейною експозицією та виставками Д.Щербаківський розкрив зміст народних декоративних виробів як творів мистецтва.

Вчений став одним з організаторів Київського археологічного інституту, де керував відділом мистецтва та Етнографічним товариством. Обіймав посаду заступника голови Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК), до бібліотеки якого надійшла згодом його власна книгозбірня. Д.Щербаківський викладав в Архітектурному інституті, Київському художньому інституті, керував підготовкою аспірантів на кафедрі мистецтвознавства при ВУАН (Є.Спаська, К.Білоцерківська, Н. та М.Венгженовські, Д.Мулявка та ін.), які склали школу дослідників українського народного мистецтва.

Як відомо, Данило Щербаківський був незаперечним авторитетом і серед археологів. Брав активну участь у розкопках скіфських курганів, поселень трипільської культури, виявив чимало пам’яток світового значення. Археологічні захоплення продовжили і в наступному. Після закінчення Київської 3-ої гімназії, Д.М.Щербаківський вступив до історико-філологічного відділу Київського університету св. Володимира під керівництвом професора В.Б.Антоновича. По закінченні університету (1901 р.), Д.М.Щербаківський успішно розпочав свою наукову й музейну діяльність. Так, з 1902 року в «Київській старовині» він вміщує свою перше розвідку «Бібліотека Вишневецького Замка» [10, 163–171], а в наступному «Фундушева Запис князя Любарта», а також «Дитячий Едем» [13]. В цей період, на запрошення Полтавського краєвого (земського) музею, він розпочав подорожі для збирання килимів на Полтавщині, а також укомплектовує численними експонатами Полтавський музей. Водночас, Д.Щербаківський був талановитим педагогом, він організував експедиції у села, де разом з учнями збирав пам’ятки археології, побуту та мистецтва. У 1910 році вчений переїхав до Києва, де розпочав активну діяльність в галузі музейної справи.

Головним життєвим покликанням Д.М.Щербаківського стало вивчення і популяризація історії українського народного мистецтва. Він повністю присвятив себе організації головної скарбниці матеріального й духовного спадку нації – Київського художньо-промислового і наукового музею (нині – Національний музей історії України). Разом з Миколою Біляшівським, одним із фундаторів музею, об’їздив і обійшов Україну, збираючи вишивки, картини, ікони, килими, кераміку, книжкові раритети, створюючи і поповнюючи колекції музею. Вперше в історії музейної справи України він організував експозицію, в якій були представлені зразки народної творчості. За свідченням дослідників, за 25 років самовідданої праці Д.Щербаківський здобув для музею понад 30 тисяч експонатів. Він зібрав кілька тисяч українських народних пісень, колядок та інших фольклорно-етнографічних матеріалів. Його цікавили вироби гончарів, український народний одяг, традиції українського золотарства.

Мобілізований на фронт під час Першої світової війни, Д.Щербаківський і звідти надсилав до музею придбані на власні кошти пам’ятки. Він врятував безцінні скарби народного мистецтва в Галичині та Буковині, а в пореволюційні часи – у Наддністрянській Україні. Разом із Миколою Біляшівським він досліджував на Західній Україні архітектуру дерев’яних споруд, методично робив знімки історичних архітектурних споруд, збирав ікони й пересилав цей матеріал до Київського музею [9, 14]. У 1915 році вчений подарував музеєві цінне зібрання ікон XV–XVII ст. Як відомо, будучи командиром гарматної батареї, Д.Щербаківський забороняв обстрілювати стародавні церкви й дзвіниці на теренах Західної України. Завдяки зусиллям ученого-культуролога та українознавця в 1920-х роках вдалося повернути з Москви до Києва багато національних українських скарбів, вилучених з українських церков впродовж XV–XIX століть.

Буремний 1917 рік змусив дослідника здійснювати експедиційні заходи: у селах він рятував мистецькі твори, витягував і зберігав вціліле з київських панських будинків і маєтків XVIII–XIX ст., а у 20-ті роки XX ст. під час кампанії з вилучення церковних цінностей на допомогу жертвам голоду в Росії, протистояв більшовицькому вивезенню з України срібних і золотих виробів, які мали бути в музейних колекціях. У 1923 році спеціально поїхав до Москви, де йому вдалося повернути в Україну частину вивезених історико-культурних пам’яток України, зокрема золотий хрест, дарований гетьманом Богданом Хмельницьким Києво-Печерській лаврі [9, 14].

Напружену експедиційну роботу Д.Щербаківський поєднував з науково-дослідною. Він залишив культурологічні та українознавчі праці з історії національного українського мистецтва: «Козак Мамай», «Символіка в українському мистецтві», «Український портрет до кінці XVIII ст.», «Суета сует», «Українські дерев’яні церкви», «М.І.Петров», Виноградна лоза», «Сторінка з української демінології», «Реліквії старого київського самоврядування», «Перший театральний будинок у Києві та його садиба» та відоме видання «Українське мистецтво» (1927 р.) [7, 88] й заклав основи етнокультурознавства, українського культурознавства та теоретико-методологічні основи їх дослідження [4, 251; 5, 278–280; 8, 12–14].

1923-й рік став переломним у житті Д.Щербаківського: тоді з посади директора Київського історичного музею усунули Миколу Біляшівського, а до керівництва в музеї прийшов інспектор музейної справи Наркомосвіти Андрій Винницький, а на самого Д.Щербаківського писали брудні скарги секретар С.Дзбановський і бібліотекар А.Онищук, мовляв він нищить колекцію музею (хоча Щербаківський всюди повідомляв про нестачу коштів у музеї). У 1927 році він написав останнього листа: «Я втомився. Залищити музей, якому я віддав найкращі роки свого життя, не маю сили. Боротися з кваліфікованою підлістю Онищука і Винницького не вмію, терпіти далі не можу…» [9, 14]. Увечері 6 червня 1927 року Данило Щербаківський трагічно загинув: кинувся з мосту під Києвом у води Дніпра. Відомий мистецтвознавець Федір Ернст так писав про нього: «Хай кожному робітникові на ниві культури ім’я твоє буде світлим зразком – зразком святої відданості справі, зразком чесного вартування на сторожі скарбів минулого та на користь освіти поколінь майбутнього» [11, 127–131]. Відомий літературний критик, історик літератури Сергій Єфремов (1876–1939) писав про Д.Щербаківського: «Правдивий до різкості, чесний до педантизму, одвертий і щирий у стосунках до людей, упертий у досягненні раз поставленої мети. Органічно не терпів брехні, інтриганства, позалаштункових ходів. Він міг зломитися, але не зігнутися» [9, 14]. Могила Д.Щербаківського, якого поховали як видатного українця на території Києво-Печерської лаври, спочатку прийшла в запустіння, а в 1934 році взагалі зникла. Її відновили лише на початку 90-х років XX ст.: відновлена надгробна плита на могилі Д.Щербаківського знаходиться поблизу Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Все наукове майно і власну бібліотеку Д.М.Щербаківський подарував Всеукраїнському археологічному комітетові, заступником голови якого він був до останнього. Із Всеукраїнським музейним городком його пов’язувала діяльність як члена наукової ради реставраційної майстерні та члена редакційної колегії видання «Український Музей» [16, VII]. Активні заходи приймав Д.Щербаківський щодо організації кабінету антології та етнології імені Ф.Вовка – це фактично перші кроки наукового товариства для дослідження археології і етнографії, що згодом знайшло вияв в Етнографічному товаристві (м.Київ), одним з організаторів якого він був. Постійно виступав у підтримці молодих вчених та нових видань, зокрема, першого етнографічного органу в Україні. Органічно поєднував культурно-громадську, науково-дослідну та педагогічну діяльність. Працював у гімназіях (1910–1915 рр.), постійна участь у заснуванні та викладанні художніх ВНЗ тогочасної України, а саме: в Архітектурному інституті, Українській академії мистецтв, Київському художньому інституті, Українському археологічному інституті, кафедрі мистецтвознавства в Києві [15, 100, 102]. Був секретарем комісії по завідуванні музейним відділом Старого Києва, став одним з ініціаторів видання «Известий Отдела старого Киева при Киевском городском музее». У 1917 році Д.Щербаківського обрали вченим секретарем новостворенної Української академії мистецтв (згодом, академіком Української державної академії мистецтв), вченим секретарем Секції мистецтв Українського наукового товариства (вересень 1918 – травень 1919 рр.), багато працював у галузі охорони пам’яток і, перш за все, м. Києва та Київщини.

Із наукової спадщини Д.М.Щербаківського лишилося мало. Багато з написаного не було надруковане, а потім знищене й вилучене з кімнати в «Музеї з левами», де він мешкав. Залишки особистого архіву вченого зберігаються в Інституті археології (у 9-му фонді). Також вийшла збірка робіт Д.Щербаківського «Козак Мамай» (вид. Харків). На сьогодні пам’ять Д.Щербаківського вшановує Національна спілка майстрів народного мистецтва України, яка щороку до дня народження вченого присуджує премію його імені.

Так, на хвилі Української державності та розбудови національної культури (1917–1921 рр.) українські пам’яткоохоронні зміцнили музейну справу, забезпечили безперервність національної культурної пам’яті та духовного розвитку, виховали нову плеяду науковців, культурологів та українознавців, а також своєю діяльністю творили національну ідею новітньої України на високих гуманістичних засадах і стратегічних культуротворчих пріоритетах. Загалом для діяльності Д.Щербаківського, як вченого і високоосвіченого фахівця музейної справи, характерним є системність, об’єктивність, науковість, які в основі своїй наповнені культурологічними програмами (концепціями, проектами, планами та ін.) на засадах безперервності, спадкоємності та культурної ідентичності. У подальших дослідженнях, присвячених професійній та культурно-громадські діяльності Д.М.Щербаківського, необхідно систематизувати й класифікувати його науковий доробок, а також підготувати ювілейні видання й конференції до 135-річчя від дня його народження.




СЕЙЧАС ЧИТАЮТ


Video: Із життя - у безсмертя

"Поборники Незалежності" - Вадим Щербаківський
Щербаківський Данило Михайлович

Петро Кралюк «Козацька міфологія України» | Моя книга №13
Щербаківський Данило Михайлович



Щербаківський Данило Михайлович
Щербаківський Данило Михайлович

2019 год - Щербаківський Данило Михайлович | Golbis
2019 год - Щербаківський Данило Михайлович

Щербаківський Данило Михайлович рекомендации
Щербаківський Данило Михайлович рекомендации

Щербаківський Данило Михайлович картинки
Щербаківський Данило Михайлович картинка

Щербаківський Данило Михайлович новые фото
Щербаківський Данило Михайлович новые фото

Щербаківський Данило Михайлович изоражения
foto Щербаківський Данило Михайлович изображения

Смотреть Щербаківський Данило Михайлович видео
Смотрите - Щербаківський Данило Михайлович видео

Смотреть Щербаківський Данило Михайлович видео
Обсуждение по теме: Щербаківський Данило Михайлович, scherbakivskiy-danilo-mihaylovich/



Похожие статьи

Массаж ног
Юрий Яковлев: актер, биография, семья, личная жизнь, дети, фото
Как выбрать лучший день для переезда в новую квартиру, дом или офис Народные приметы при переезде в новую квартиру в полнолуние, високосный год, под дождем
Остановись, гниенье: Антисептик
Мыловарение с нуля — почти профессиональное хобби
ТОП-5 лучших спортивных приложений для Android
Интерьер маленькой кухни в квартире
Маникюр стемпинг фото 2019 красивые идеи
КАРАМЕЛИЗИРОВАННЫЕ АПЕЛЬСИНЫ.Безумно вкусно Домашние будут в восторге
Что будет, если молчать 7 дней и совсем не разговаривать: как отреагируют окружающие, что молчание даст человеку Как помолчать 7 дней дома



ШОКИРУЮЩИЕ НОВОСТИ